Метушня

Метушня – це пастка, яку ми (переважно несвідомо) самі собі готуємо.

Як часто ми говоримо “Так” на більшість запитів протягом дня? Дрібна задача (як от перевірка пошти) чи більш масштабна (написання статті) – не має значення. На обидві витрачаємо свою увагу. Ми назбируємо задачі одна за одною, не помічаючи чогось небезпечного. Але раптово настає момент, коли цих задач в голові забагато. Ти мов кішка кидаєшся туди-сюди, стараючись все виконати якісно та вчасно. Проте голоси задач мов привиди снують всередині нас, забираючи всю радість від виконання роботи (життя).

Проблема в тому, що ми не роботи. Працездатність нашої уваги обмежена. Коли ми переключаємось з однієї задачі на іншу, частина уваги продовжує думати над попередньою задачею. Ця частина стає ще більшою, якщо ми не повністю завершуємо задачу, а просто переключаємось на іншу.

Софі Лерой – одна з тих дослідників, що вивчали вплив залишку уваги на продуктивність. В одному з експериментів вона поділила людей на дві групи і попросила розв’язати пазл. Роботу однієї групи вона перервала і дала нову задачу – гіпотетично відібрати кращих кандидатів на роботу згідно їх резюме. Іншій групі людей вона дала можливість закінчити пазл перед початком нової задачі. Між пазлом та початком нової задачі Лерой провела тест серед учасників, щоб визначити їх залишок уваги від першої задачі. Результати цього та схожих експериментів чітко зазначили “Люди, які починають нову задачу з залишком уваги від попередньої, швидше всього продемонструють низьку продуктивність”. Відповідно, чим більший залишок – тим менша продуктивність. І тим більша метушня всередині.

Якщо хочеш спокою, роби менше. Або (якщо бути точнішим) роби лише те, що необхідне.
Марк Аврелій, Медитації. Книга 4, 24

Робити менше означає говорити Ні на більшість запитів від самого себе та інших. Як? Через робити необхідне. Робити необхідне означає кожного разу запитувати себе “Чи дійсно це важливо для мене?“. Якщо відповідь знайти важко, запитайте наступне “Що найгірше зі мною може трапитись, якщо я цього не зроблю?”.

Наведу приклад. Припустимо зараз початок мого робочого дня, і у мене є вибір між наступними задачами: відкрити фейсбук, перевірити пошту або написати статтю. Перед відкриттям фейсбуку запитую себе “Чи дійсно це важливо для мене?“. Відповідь швидка – Ні. Переходжу до пошти. “Чи дійсно це важливо для мене?“. Хм, не знаю. Частково. Добре, тоді “Що найгірше зі мною може трапитись, якщо я цього не зроблю?”. Втрачу клієнтів – гроші. Але якщо я відпишу їм не зараз, а ввечері – тоді не втрачу (не завжди, але в більшості випадків). Тобто задача можливо і важлива, але не пріоритетна. Тепер останнє – написати статтю. “Чи дійсно це важливо для мене?“. Так, бо це розвиває мене як особистість. Так, бо це може допомогти інших людям. І нарешті – так, бо я хочу цього останні кілька років.

Такими внутрішніми розмовами можна запобігти метушні. Відсіяти зайві справи та сконцентруватись на основному (читай Великому). Менше справ – більше якості, ясності в голові та вільного часу. Звісно, це не легко і не в радість задавати собі ці запитання кожного разу. І напевно часто ви будете забувати це робити. Але якщо хочеться спокою та розуміння того, що ви працюєте над необхідними вам справами – то чому б не спробувати зробити це звичкою?